Охорона громадського порядку – одна з головних функцій держави

Одна з головних функцій держави є охорона громадського порядку. Ця функція входить в коло публічних відносин, відносин між владою та громадянином. Тобто, народ (громадяни) делегували певні природні функції влади державі, як наслідок очікує від влади забезпечення власної безпеки. Безпеки, яка унеможливлює будь-яке порушення прав громадян і осіб які перебувають під захистом держави.
Для створення таких комфортних, правильних, відповідних правовим постулатам, умов існування суспільства в цілому і кожного громадянина зокрема, держава, її інститути, органи та представники повинні здійснювати ряд комплексних дій, які традиційно мають назву охорона громадського порядку. Саме охорона громадського порядку як комплексне суспільно-правове явище стало предком нашого дослідження.
Сучасні тенденції розвитку України дають можливість говорити про те, що сьогодні відбувається реформування політичних, соціальних, економічних та організаційних основ суспільного і державного життя. Ці процеси так чи інакше впливають на стан відносин у суспільстві, оскільки перехідний період завжди пов’язаний з відсутністю соціальної стабільності, загостренням соціальних конфліктів та погіршенням кримінальної обстановки. За таких обставин важливого значення набуває здатність держави підтримати громадський порядок і забезпечити верховенство закону, що є однією з передумов зміцнення громадянського миру та злагоди.
Специфіка реалізації цієї функції полягає в необхідності дотримання балансу між обов’язком держави захистити суспільні інтереси та необхідністю захисту основоположних прав і свобод людини та громадянина, що визнаються найвищими соціальними цінностями. Ураховуючи норми ст. 92, 116 Конституції України, забезпечення громадського порядку виступає як мета діяльності держави. В той же час можемо наголосити, що її зміст в чинному законодавстві чітко не виокремлено, а самі правовідносини і право регулювання закріплені у низці нормативних актів.
Окрім цього, розглядаючи охорону громадського прядку з позицій адміністративного права, не можна обмежуватись лише аналізом сучасно-змістовних характеристик цього комплексного явища, ретельному дослідженню підлягають питання пов’язані з деліктологічним аспектом органами, що здійснюють адміністративно-юрисдикційну діяльність в зазначеній сфері.
Певні дані для висвітлення аспектів, пов’язаних з суб’єктивними ознаками адміністративної діяльності органів (посадових осіб) та суб’єктів вчинення проступків, а також з об’єктивними умовами в яких існує явище, звісно можна почерпнути з цілого ряду гуманітарних наук: перш за все соціології, психології, педагогіки та інших. Але з метою виокремлення саме правової сторони охорони громадського порядку, нами використовуються дані які знайшли своє підтвердження в працях провідних вчених зазначених наук та аналогічні дані відповідних центрів та установ, відповідного рівня акредитації.
Слід зазначити, що, будучи складним соціальним явищем, громадський порядок як об’єкт наукового пізнання з юридичного погляду має багатовекторну спрямованість вивчення і розглядається вченими різних галузей права: міжнародного, адміністративного, кримінального тощо. В роботах провідних вчених-юристів фахівців з адміністративного та кримінального права розкрито ряд наріжних правових питань, пов’язаних з охороною громадського порядку, безпосередньо вивченням якого займались В.О. Заросило, М.В. Корнієнко, М.В. Лошицький, А.М. Подоляка та інші вчені, які мають окрім іншого величезний практичний досвід роботи по протидії проступкам в сфері громадського порядку.
Але і досі, як громадський порядок, так і його охорона з боку органів державної влади, що втілювалась і втілюється в адміністративній діяльності органів внутрішніх справ в цілому і патрульно-постової служби міліції і десяти інших підрозділів міліції зокрема, розглядались з позицій Основ адміністративного законодавства СРСР (1983 р.) І хоча у 1998 році була прийнята «Концепція адміністративної реформи в Україні», досі діють Кодекс України про адміністративні правопорушення (1984 р.), «Статут патрульно-постової служби міліції» (1994 р.) та інші.
Тому фундаментом для побудови сучасної концептуальної моделі охорони громадського прядку, нами обрані засади «людино-центриського» підходу, висвітлені у працях В.Б. Авер’янова, як базові постулати-алгоритми, що виступають мірилом рівня наукових обґрунтувань та законодавчих новел.
Вбачається, що специфічні труднощі адміністративно-правового дослідження проблем забезпечення громадського порядку пов’язані, насамперед, з тим, що сьогодні громадський порядок як одна з основних соціальних і юридичних категорій не набув ґрунтовного правового регулювання. Законодавство, що регламентує питання, пов’язані з охороною громадського порядку містяться в нормативних актах, що були прийняті в 70-х-80-х роках минулого століття під час панування на території радянських республік іншої правової доктрини, яка була похідною від іншого ладу та інших соціально-правових відносин.
Разом з тим, безсумнівно, наявна потреба суспільства (зазвичай обмежена просторовими рамками – громадськими місцями) у підтриманні належного громадського порядку, що визначається сподіванням громадян на збереження повсякденного нормального громадського життя. Особливе занепокоєння викликають кількість правопорушень, учинених у громадських місцях, поступова алкоголізація та наркотизація населення. Так, статистика свідчить, що за станом на 20 листопада2012 р. було вчинено 83 909 злочинів у громадських місцях, питома ж вага таких злочинів за цей календарний період становить 56,5%[1]. Не останню роль серед чинників, що зумовлюють ці показники, на наш погляд, відіграє значне поширення правопорушень у сфері громадського порядку, які, враховуючи їх масовість, поряд з іншими антисуспільними явищами, відсутністю належної профілактичної роботи, суттєво впливають на стан правопорядку в цілому, фактично переростаючи із проступків у злочини. А отже, питання попередження, здійснення відповідних превентивних заходів та своєчасного припинення таких правопорушень повинно бути постійно в полі зору суспільства та стати одним із першочергових завдань правоохоронних органів.
Причини порушень громадського порядку різноманітні і мають, зокрема, соціально-економічний, політичний, історичний контекст. Однак доцільно наголосити на тому, що проблема причин учинення будь-яких правопорушень у кінцевому підсумку зводиться до проблеми співвідношення особистості та соціального середовища.
При цьому особливо значущим є правовий вплив на індивіда та суспільство[2], оскільки управління суспільством має саме юридичне підґрунтя. Звідси, суттєвим аспектом підвищення рівня охорони громадського порядку має стати розуміння того, яка частина відносин, що становить громадський порядок, повинна підлягати правовому регулюванню і яким чином органи державної влади можуть забезпечити сталість суспільних відносин у сфері громадського порядку, дотримуючись відповідного балансу між суспільними інтересами та правами і свободами громадян.
Відповідно потребує визначення розподілу сфери відповідальності із забезпечення громадського порядку між органами державної влади, органами місцевого самоврядування та громадою.
Одним із визначальних моментів, на наш погляд, є необхідність удосконалення адміністративно-правових форм забезпечення громадського порядку, оскільки вони, по суті, переважають у системі державно-правових (юридичних) засобів впливу на суспільні відносини у цій сфері. Необхідним, у зв’язку з цим, вбачається реформування чинного адміністративного законодавства як наслідок відходу від ідеологічних і правових засад, які були сформовані ще за радянської доби і на сьогодні знайшли своє відображення особливо в адміністративно-деліктному законодавстві. На сьогодні чинне законодавство, фактично, не узгоджується із сучасними потребами й вимогами держави та суспільства щодо забезпечення громадського порядку в країні.
Отже, ми можемо констатувати, що сьогодні вкрай необхідною є розробка сучасної науково-теоретичної концепції, а також внесення на її основі новел в законодавчі і підзаконні акти, які б відповідали сучасним внутрішнім потребам нашої держави та тим міжнародним стандартам, наслідування яким наразі є основою для налагодження Україною дружніх стосунків зі світовим співтовариством.
Андрій Манжула
кандидат юридичних наук
доцент
 
[1] Стан та структура злочинності в Україні (станом на 20 листопада 2012 року). Характеристика злочинів, скоєних окремими категоріями осіб, а також злочинність у громадських місцях [Електронний ресурс] / Міністерство внутрішніх справ України. – Режим доступу: http://mvs.gov.ua/mvs/control/main/uk/publish/article/813157.
[2]Назарова Н.Л. Причины административных правонарушений применительно к проблеме мелких хищений / Н.Л. Назарова, В.Б. Романовская // Вестник Нижегородского университета им. Лобачевского. Серия: Право. – Нижний Новгород, 2000. – №1. – С. 152–161. – C. 153.

Источник: IPnews

---

---