Козацтво без мови

Козацтво без мови«Людина, яка втратила свою мову, – неповноцiнна, вона другорядна в порiвняннi з носiєм рiдноï мови» - Павло Мовчан.

Запоріжжя – місто з історією, де багато століть тому зародилася воля, серед безкрайого степу та бурхливих хвиль Дніпра з’явилися ті кого потім людство прозвало козаками. Ці відважні українські сини захищали простори, культуру, звичаї та мову рідної землі. Пройшов час, січ спалили, українськи школи закрили. Потім спалення січі та введення Валуєвського Циркуляру. Гніт української мови продовжувався аж до років незалежності. Якщо ви заглянете у домашню бібліотеку Вашої бабусі, то зможете знайти твори Шевченка на російській.

Довгоочікувані роки незалежності дозволили українцям, як нації повернути собі все те, що в них забирали, а саме культуру, фольклор, а найголовніше це мову. Але не зважаючи на це в Запоріжжі, в козацькій столиці України не чутно української мови. Якщо ти розмовляєш українською ти або з села, або з Західу нашої країни. Коли люди намагаються відповідати українською це дуже приємно, але в водночас засмучує той факт, що в них є акцент при спілкуванні рідною мовою. Я розумію, що таке коли мова якою ти спілкувався все життя не є державною мовою. Перед тим як перейти на українську я довго вагався чи зрозуміють мене люди і як це в російськомовному регіоні розмовляти українською. Але одного дня я для себе вирішив, що змінюючи себе, я змінюю країну. І забувши про всі проблеми які можуть з’являтися я почав розмовляти українською. Одна моя знайома з Харкова сказала: «Я розмовляю українською мовою, бо це моя принципова позиція». З часом ти звикаєш до української, люди тебе розуміють, а в когось навіть спалахує полум’я в очах в якому можна побачити наших дідів, славетних козаків, які несли рідну мову крізь часи.

Завершити хочеться словами Ігоря Лосєва: «Доля української мови – то є водночас й доля української держави й нації».

Артем Кривуля

---

---